Нафтова мішень, або Що показали українські атаки по російським НПЗ

Українські Сили оборони наприкінці квітня відновили удари по російських нафтопереробних заводах (НПЗ) за допомогою безпілотників (БПЛА). Нові атаки відбулися через місяць після попередньої серії. Серед важливих підсумків: побоювання західних союзників Києва, як і слід було очікувати, виявилися безпідставними. Економічні збитки країни-агресора теж не такі великі, як хотілося б. Але це не головне.

Нафта під прицілом

Метою для ударів 27 квітня стали два НПЗ у Краснодарському краї. В обох випадках атаки виявилися успішними. Згідно з повідомленнями російської влади, на Слов'янському НПЗ пошкоджено колону ректифікації, на Ільському НПЗ виникла сильна пожежа.

А перші "пробні" удари по російській нафтопереробній галузі українські Сили оборони завдали ще 21 та 24 січня. Тоді постраждали заводи "Новатек" в Усть-Лузі (поряд із Санкт-Петербургом) та "Роснефті" в Туапсе.

Обидва підприємства розташовані на узбережжі (Балтійського та Чорного морів), мають портові перевалочні термінали і орієнтовані на закордонних клієнтів.

Тобто, тоді метою українських спецслужб (операцію проводили СБУ та ГУР Міноборони) було зниження експортного потенціалу російської нафтопереробки.

Потім у лютому-березні була нова серія успішних атак. Тепер уже на підприємствах, які працюють на внутрішній ринок.

Зрештою, удар по Нижньокамському НПЗ "Танеко" 2 квітня. Він став "вишенькою на торті", оскільки цей завод із річною потужністю переробки 8 млн т нафти знаходиться за 1000(!) км від українсько-російського кордону.

Установка нафтового крекінгу в Нижньокамську горить після влучення українського БПЛА

Обсяг недоробленої продукції (дизпалива та бензину) становив 4,6 млн т.

Для розуміння масштабу. Випуск бензину в РФ за 2023 р. – 43,9 млн т, дизпалива – 88 млн т. Тобто отриманий "мінус" – це приблизно 10% щодо бензину або 5% щодо ДТ. Некритично, але все одно відчутно.

Ситуацію ускладнило припинення роботи НПЗ в Астрахані та Орську, 31 березня та 10 квітня відповідно. У першому випадку через звичайну аварію, не пов'язану з ударом БПЛА, у другому – через сильну повінь в Оренбурзькій обл.

Уряд РФ відреагував, з 1 березня тимчасово (поки що на півроку) заборонивши експорт бензину. І на початку квітня домовився з владою Казахстану про створення там резервного фонду з бензину обсягом 100 тис. т.

За оцінками закордонних експертів, таким чином українським Силам оборони вдалося вивести з ладу 14% усіх нафтопереробних потужностей РФ.

Ці заходи з розряду запобіжних, а не насущних. Високопоставлені російські чиновники про всяк випадок просто вирішили підстрахуватися.

Ціна у "страхування" недешева – близько $1,5 млрд (російський експорт бензину за весь 2021 р. склав $2,55 млрд) недоотриманих експортних доходів.

Проте привід для занепокоєння щодо стабільності на внутрішньому паливному ринку Кремль дійсно має. А ось про що, начебто, хвилюватися західним союзникам України?

"Ти туди не ходи, ти сюди ходи"

Вже наприкінці березня західні ЗМІ повідомили з посиланням на джерела, що адміністрація США попросила українську владу припинити атаки на російські НПЗ. З побоювань, що це може підвищити світові ціни на нафту та спровокувати помсту з боку Кремля.

Радник українського президента М.Подоляк назвав цю публікацію "фіктивною інформацією". Однак із коментаря віце-прем'єрки О.Стефанишиной випливає, що звернення справді мало місце.

"Ми розуміємо заклик американських партнерів. Водночас ми воюємо тими можливостями, ресурсами та практиками, які є у нас сьогодні", – заявила вона. Очевидно, що якби цього самого "заклику" не було, то й "розуміти" теж не було б нічого.

Далі у квітні міністр оборони США Л.Остін на слуханнях у Сенаті вже публічно заявив, що "удари по російським НПЗ можуть мати наслідки для світової енергетичної ситуації".

І порадив українським військовим обирати інші цілі для атак. Такі, «які можуть безпосередньо впливати на поточну боротьбу».

Безумовно, легко і просто давати слушні поради, перебуваючи по той бік океану. Але правда в тому, що якраз удари по російській нафтопереробці і "можуть безпосередньо впливати" на перебіг війни.

Оскільки дизпаливо з цих НПЗ заливається у баки російських танків та військових літаків. А також вантажівок, що доставляють боєприпаси, солдатів тощо.

Що ж до побоювань "помсти з боку Кремля", то йдеться про нібито можливі удари по об'єктах Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК). Це трансконтинентальний нафтопровід, який починається в казахстанському Тенгізі та закінчується перевалочним терміналом у порту Новоросійська.

Пропускна здатність КТК – 72,5 млн т на рік. Ним нафта з Казахстану експортується до Євросоюзу (далі з Новоросійська йде танкерна доставка). За даними Євростату, 2023 р. на цей ресурс припало 8,5% європейського нафтоімпорту. Тобто, по-перше, Казахстан не належить до ключових постачальників для Євросоюзу.

По-друге, за всієї несамовитості російського керівництва, дуже малоймовірно, що воно зважиться влаштувати на власній щільно населеній території масштабну екокатастрофу – до якої призведе вибух трансконтинентального нафтопроводу.

І не забуватимемо, що центральний офіс КТК знаходиться в Астрахані, а російській держкомпанії "Транснефть" належить 31% у цьому консорціумі.

Тому для кремлівського режиму втратити доходи від нафтового транзиту через КТК за нинішніх умов, коли економіка і так валиться через війну та санкції – це як відрубати власну ногу.

Загін не помітив…

Не менш безпідставними виявилися побоювання щодо "наслідків для світової енергетичної ситуації". Слідом за міністром оборони США їх у середині квітня озвучило Міжнародне енергетичне агентство.

У релізі МЕА наголошувалося, що "атаки українських безпілотників на російські НПЗ можуть порушити баланс на світовому ринку нафтопродуктів".

Безумовно, МЕА розуміється на питаннях глобальної енергетики трохи краще, ніж Міноборони США. Але… давайте просто згадаємо близькосхідні події 5-річної давнини.

Тоді 14 вересня 2019 р. масована атака БПЛА викликала пожежу та зупинку саудівських НПЗ в Абкайку та Хурайсі.

Завод в Абкайку після ударів БПЛА

Відповідальність за напад взяли на себе єменські повстанці-хусіти, Держдепартамент США оголосив, що за цим стоїть офіційний Тегеран.

Хай там як, факт залишається фактом: завод в Абкайку – найбільший у світі з річною потужністю переробки 365 млн т нафти. Знову ж таки для порівняння. Рязанський НПЗ здатний переробити 12,7 млн ​​т на рік, Куйбишевський – 3,7 млн ​​т, Сизранський – 8,5 млн т, Калузький – 1,2 млн т тощо.

Тобто, сумарний виробничий потенціал усіх атакованих російських НПЗ – приблизно 10-12% від заводу у Абкайку. Тепер побачимо, як відреагував світовий ринок на події в Саудівській Аравії.

Згідно з архівними даними лондонської Міжконтинентальної біржі ICE, 30 серпня 2019 р. ф'ючерсні контракти на постачання еталонної нафти марки Brent торгувалися за ціною $60/барель. Перед самою атакою, 13 вересня, зафіксовано ті самі $60/барель.

Безпосередньо у день інциденту ф'ючерси дорожчають до $68/бар. або на 13%. Не в 2 та не в 3 рази. Навіть не наполовину. А вже за 3 дні, 17 вересня, біржова паніка починає спадати, ціна опустилася до $64/бар. І 30 вересня індикатор повертається до $60/бар., вихідного значення.

Чи можна таке легке цінове "потрясіння" називати "порушенням балансу на світовому ринку нафтопродуктів"? І ще раз, це була атака найбільшого у світі НПЗ. Чи треба тепер дивуватися, що у випадку з ударами по російських НПЗ картинка та сама?

Станом на 12 березня ц.р. перед початком атак ф'ючерси Brent на ICE коштували $83/бар. Після першої серії ударів, 19 березня, вони подорожчали до $87/бар., а 5 квітня, після удару по Нижньокамському НПЗ, досягли піку $91/бар.

Але вже 9 квітня біржові котирування впали до $89/бар. Тобто, підсумком для світового нафторинку стало подорожчання на 9,6%, яке тривало 4 дні. Станом на 22 квітня ф'ючерси Brent знизилися ще більше до $87/бар. А 29 квітня, після крайньої атаки – піднялися до $88/бар.

Іншими словами, "загін майже не помітив втрату бійця". Як би прикро це не звучало для Кремля та російських нафтовиків. Але це не означає, що дії Сил оборони не вплинули на РФ.

І річ не лише в ослабленні паливної складової для окупаційної армії. І не лише в "посиленні тиску на російські засоби ППО", про який говорять аналітики вашингтонського Інституту вивчення війни ISW.

Мається на увазі той факт, що військово-промисловий комплекс РФ не може пачками штампувати зенітно-ракетні комплекси ППО – зокрема "Панцир". Для захисту НПЗ у глибині своєї території агресору доводиться знімати ці "Панцирі" з інших об'єктів.

Але річ не тільки в цьому. Найголовніший психологічний ефект. "Вплив на реальний центр тяжкості росії у цій війні", важливість якого тодішній головком ВСУ В.Залужний наголошував ще на початку вересня 2022 р.

Тоді в розумінні більшості росіян СВО була чимось дуже далеким. "Завдяки цьому видаленню громадяни РФ не так болісно сприймають втрати, невдачі, а головне – вартість цієї війни у ​​всіх її розуміннях", – пояснював генерал.

Але коли про війну не просто чуєш у новинах, коли вона "стукає у двері" авіаударами по об'єктах у твоєму чи сусідньому місті, розташованому за сотні кілометрів від лінії фронту – тоді картинка у свідомості російського обивателя одразу змінюється.

Приходить розуміння, що це дійсно реально і "стосується всіх". І далі логічне питання "навіщо нам це треба?".